Знайомства

Будинок Іррера, вельми відомий в світі комедії, відносився до мене дуже добре. я працював з ним двічі, один раз у Флоріді, а потім, декілька місяців опісля, в Сент-Луісі. Він - єдиний зі всіх знайомих мені акторів, за винятком мене, хто може є безпосередньо перед уявленням.
Більшість дуже хвилюються, щоб є перед тим, як йти на сцену, але для мене і Удома це ніколи не було проблемою. В кінці нашої з ним тижні в Сент-Луісі він підійшов до мене і сказав: - А з тобою приємно працювати. Чи є такий клуб, в який ти намагався потрапити, але не зміг? - Один-єдиний клуб, в який мені не вдалося проникнути, - «Панч лайн» в Сан- Францисько.
- Відмінно, - він потиснув мені руку і пішов. «Панч лайн» був один їх найпопулярніших в країні у той час. У них були свої приміщення в Сан-Франциско і Сакраменто. Якщо актора запрошували в «Панч лайн», то практично автоматично гарантувалося, що він стане цвяхом програми, де завгодно. я намагався законтачить з ними приблизно рік, але безуспішно.
Через декілька днів після мого другого ангажементу з Будинком мені подзвонили з «Панч лайна»: «Пробачите, що не передзвонювали. Дуже багато пропозицій, всі актори з гучними іменами, так що поки не можемо прийняти вас, хоча начулися. Хочемо зарезервувати вам два тижні, одну в Сан-Франциско, а іншу в Сакраменто». Таким чином я, нарешті, потрапив туди. Я знав, що Будинок замовив за мене слівце.
Коли б не він, я, напевно, до цих пір, десять років опісля, надзвонював в «Панч лайн» без жодного успіху. Але найдивовижніше те, що я повинен був стати цвяхом програми. я міг чекати чого завгодно, тільки не цього: бути конферансьє, провідним виконавцем, якщо повезе. але цвяхом програми! У «Панч лайне» цвяхом на тиждень ставали найталановитіші.
На уїкендах місце займав ще популярніший актор, тоді як той, що був цвяхом весь тиждень, ставав таким, що веде. У ту недею, коли я працював в Сакраменто, кандидатом на уїкенд був Деймон Уейанс. Виключаючи Джоан Кьюсак, я ніколи не зустрічав щасливих знаменитостей. Вони всі славні, по-справжньому хороші і добрі люди, але ніколи не бувають щасливі.
Всі вони давали мені одну і ту ж пораду: «Берегисвою анонімність, поки можливо. Це те, втрату чого відчуваєш, коли вже пізно, апотеряв одного разу, ніколи не знаходиш знов». Знаменитостей завжди переслідують. Фанати постійно хочуть від них автографів. Бізнесмени - підтримка. ЗМІ підстерігають їх за кожним кутом, готові напасти і вивудити з них чергову сенсацію.
Уявіть, що вам потрібно жити якомога акуратніше, щоб не зробити якої-небудь помилки, знаючи, що вона буде роздута до неймовірних розмірів, перебільшена і збочена, а можливо, і ніколи не забута. Не дуже комфортно, чи не так? Крім того, знаменитості несуть відповідальність за добробут багатьох людей.
Якщо їх шоу закривають або ж вони якимсь чином вирішують поміняти свою кар'єру, багато людей виявляються без роботи, не тільки вони самі. У них є агенти, рекламщики, адміністратори, бізнес-менеджери, менеджери по гастролях, стилісти, перукарі та всі інші, хто заробляє на них гроші. Це велика відповідальність і нервове навантаження.
Уявіть, що ви вимушені звільнити когось з цих людей. Коли я став гастролювати, я найняв менеджера оплачувати всі мої рахунки і залагоджувати якісь дорожні справи, щоб не загрузнути в цій рутині самому. я відчував себе жахливо, коли мені довелося відмовитися від нього через те, що я вирішив кинути гастролювати, а я навіть не був його єдиним клієнтом.